Легенди України

Звідки пішло прізвище та ім`я

Богдана Хмельницького

Батьків Богдана Хмельницького не знає і не бачив ніхто. А на горі, де тепер церква, жили собі дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда й баби не було дітей, і вони через це журилися.

Якось уранці вийшов дід із хати, почув ніби дитячий голос. У густому-прегустому хмелю він знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а в голові у неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв маля і поніс до хати. Сонце теж пішло за ним. Тільки-но старий увійшов у хату, як побачив, що стіни розтопилися, а на місці старої хати виросли палати і у кожній ясно-ясно стало.

Дід і баба назвали цю дитину Богданом Хмельницьким. Вони думали, що сам Бог дав їм її, а Хмельницький — тому, що знайшли хлопчика в хмелю.

Ріс Богдан не днями, а годинами.

Скоро виріс, і до нього з усіх усюд почали сходитися козаки. І що він скаже, то так ті козаки і слухають його. Богдан із козаками побудував церкву неподалік від своїх палат, а під нею викопав льохи, якими водив своїх коней до Тясмину напувати. А як нападали на нього вороги, то він ховався з козаками у ті льохи, а потім зненацька нападав звідти на них і перемагав. Сильною людиною був Богдан Хмельницький.

Що таке обереги?

Оберегів в українського народу існувало дуже багато Одні були пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями обрядами, ритуалами (як, скажімо, різноманітні атрибути весілля, хрестин тощо). Інші супроводжували людину постійно-від народження чи, принаймні, від певного часу в її житті (ініціації, вступу в шлюб) і до смерті. Усі ці речі на перший погляд, такі несхожі між собою, об'єднувала віра наших предків у їх доброчинну магічну силу.
Оберегами прийнято називати магічні засоби, які охороняють людину та її найближче довкілля (дім, худобу врожай тощо) від усілякої небезпеки: нечистої сили, чарів хвороб, хижого звіра тощо.
Суть оберега - в тому щоб створити магічну перешкоду між об'єктом, який перебуває під опікою, і навислою загрозою, чудодійним чином сховати, заступити людину чи річ, зробити її невидимою, нейтралізувати згубну силу або знищити її, відігнати небезпеку наділити опікуваний об'єкт захисними властивостями і здатністю протистояти злу. Як обереги використовували спеціальні ритуальні предмети або їх рештки. Найпоширенішими оберегами, до яких вдавалися в будь-якій ситуації були тексти, предмети і дії з християнською символікою (молитва, хрест, освячена вода тощо).
Проте в українського народу існувало й багато давніших оберегів - пов'язаних не з релігією, а саме з міфологією дохристиянських часів та віруваннями в тотеми.

ВІНОК

Вінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої чистоти. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю.

Звичай плести вінки навесні поширений був в усьому індо-арійському світі. Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами у вінок вплітали часник, любисток та полин — від цього зілля чимдуж тікала всіляка негаразди, хвороби і неприємності.

Весільний вінок — це оберіг особливий. Він пов'язаний із сонцем, сяючим небом. Плетуть весільного вінка зазвичай із барвінку й калини.

У четвер перед Трійцею дівчата ходили до лісу завивати на вербі віночки — плели з гілля "коси" й скріплювали травою. У неділю йшли дивитися: якщо вінок свіжий — дівчина буде щаслива. Якщо зів'яв — це віщує якусь біду. Подекуди (скажімо, на Київщині) на Зелені свята дівчата кидали вінки на воду.

Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками на долю. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду (іноді зі свічкою) і стежить: куди її вінок попливе — з того краю слід виглядати нареченого:

Особливий вінок — обжинковий. Це передвісник майбутнього, нового урожаю, який буде вже в наступному році. Жінки й дівчата, співаючи, плели з колосків такий вінок і, поклавши його на голову найгарнішої дівчини, ішли гуртом до села. Вітали господаря й віддавали йому вінок із обрядовим побажанням.

/Files/images/getImage (2).jpg

РУШНИК

Рушник — один із найдавніших оберегів у різних народів. Сама смуга полотна має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й містить на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, більшає.

По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник — як оберіг від лиха. Хлібом-сіллю й досі зустрічають гостей.

Рушник використовували в багатьох обрядах. Насамперед — у тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.

Усі знають, що до весілля дівчина мусила вишивати рушники. Загалом, символами єднання на весіллі є рушник і хліб.

У календарних обрядах, особливо весняних, були звичаї, пов'язані з рушником. Приміром, на день св. Юрія (6 травня), коли врочисто, всім родом уперше виходили в поле оглядати озимину, батько попереду ніс на рушнику хліб-сіль. Рушник розстилали на зеленому полі. Розкладали їжу, пригощалися. Так чинили і в перший день оранки, жнив. По закінченні жнив господар зустрічав женців із хлібом-сіллю на рушнику, а женці одягали на нього обжинковий вінок із колосків.

Не обходилося без рушника й будування хати. На ньому треба було підіймати першу колоду, а також сволок. Будівельникам господарі дарували рушники

/Files/images/0_431fe_e65cf33b_-1-XL.jpeg

СОРОЧКА

Сорочка для українців – це не просто традиційний одяг, не просто оберіг від лиха і негараздів. Справжня українська вишиванка встановлює зв’язок з попередніми поколіннями – втілює всю родючість землі та щедрість і гостинність нашого народу.

ВИШИВАНКА – національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь-зв’язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. За формою – це біла вишита сорочка, виготовлена з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи.

Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності.

Українська вишивка - це «молитва без слів», а сама вишиванка – це є оберіг людини.

Святе покривання, яке найближче до тіла - це, звісно, своя сорочка.

«Народитися в сорочці» - значить, бути щасливим у житті. Тому сорочка - це не лише частина нашого гардеробу, а певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини.

Українська вишита сорочка здавна в Україні служила як прикрасою, так і оберегом. Таємничою мовою вишивки вона передавала безліч побажань для сімейного благополуччя та щастя людини, яка її одягала.

Слідуючи старослов’янським традиціям, чужу вишиванку одягати не слід, бо вважається, що таким чином можна «перебрати» на себе чужу долю. Вишивкою-оберегом вишивалися воріт, манжети, поділ і розріз горловини. Існує повір’я, що якщо сорочка зроблена і вишита на добре життя, то вона буде надійно оберігати людину.

Говорячи про везучу людину, що «народилась в сорочці», ми згадуємо ту саму доленосну вишиту сорочку-символ здоров’я, краси, чистоти помислів і єднання з душею предків.

/Files/images/image (3).jpg

Отож, значення кольорів у вишиванці:

Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.

Чорний в противагу червоному нагадує про сум, горе, смерть. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками. В деяких регіонах вважають: чорний — колір землі, символ багатсва, плодючості, колір землеробів. Доречі, одне з останніх селянських повстаннь на Україні було під чорними прапорами.

Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори переважають на Поділлі та Бойківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю. Зелений колір більше притаманний Західній Україні. Зелений асоціюється з природніми витоками.

Синій символізує воду, тобто жіноче начало.

Білий – символ кохання та невинності.

Окремими кольорами у вишиванні рушників стоять жовтий та золотий. Обидва цих кольори трактуються як кольори небесного вогню, кольори Сонця та символізують Божественну мудрість та багатство.

Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата.

Птахи — охоронці, посередники між білим світом і потойбіччям. Виноградна лоза оберігає рід, сприяє щасливому шлюбові. Дубове листя на чоловічих сорочках береже й подвоює силу. Буйне гілля із квітами на рукавах прикликає дощ і врожай. Хвилясті візерунки на подолках символізують воду.

Продати свою сорочку, за повір'ям, означає продати своє щастя. За звичаєм, коли людина вперше вдягала нову сорочку, то треба було кругом неї тричі "ножик пропустить". Новонародженого закутували в батькову сорочку, щоб батько його любив. До хрещення не вдягали сорочки, а тільки сповивали пелюшками.

ХУСТКА

Хустка є важливим ритуальним атрибутом, значення якого збережено почасти й дотепер. І тому що виткана, й тому що прямокутна, та й голову прикриває. У казці хустка стає чарівним предметом, у пісні — символізує вірне кохання, у сні означає звістку, сватання. Жінка, за українською традицією, неодмінно щодня мала бути з покритою головою

В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання.

/Files/images/0.jpeg

Народні символи

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ.

Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи України є рослинні і тваринні.

До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

/Files/images/599591732.jpg

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

З того часу і повелося в народі: Народився синочок — тато дуба саджає, а народилася донечка — калиноньку. На щастя, на долю. Кущ калини не тільки красу має, він здоров’я повертає. Ось яка наша калинонька!

/Files/images/0025342.jpg

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання. Дуб живе довго.

Є у нас і рослини-символи. Одним з найулюбленіших є барвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.

Льон - він символізує дівочу красу, увінчану довгою косою. У весільних ритуалах льон символізував єднання молодих на основі краси, молодості і кохання. Має льон чудові лікувальні властивості. Ця рослина наділена особливим магічним змістом. Саме з неї виготовляють полотно для вишиванок, які є справжніми оберегами для тих, хто їх одягає.

МАК - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса, в серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити. Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу.

Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків-то вираз дівочої краси і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт. Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай.

/Files/images/mak_krasnyiy_lepestki_butonyi_klever_71.jpg

МАЛЬВА - символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині.

/Files/images/s85692001.jpg

МАТЕРИНКА - символ материнської любові й здоров'я дітей.Має особливу силу тоді, коли її збирати до сходу Сонця, причім, не один, а три рази. Має добрі магічні та лікувальні властивості. Напій, настояний на материнці, - це і ліки, і лікувальний трунок. Нечиста сила обминатиме тих, хто в Купальську ніч окропився цим настоєм.

Дівчина або жінка, яка вирощує або збирає материнку, матиме неабиякі успіхи у жіночому рукодільному ремеслі (у вишиванні, ткацтві, шитті) та в пісенному мистецтві чи танкові.Засушена материнка оберігає людську пам'ять від забуття - завдяки їй живе в людині пам'ять про матір - батька, про родину і дитинство, тобто про все материнське... Звідси і назва..

ХМІЛЬ - досить багатозначний символ: в ньому - і родючість всього живого, і буяння всього молодого, і гнучкість розуму, і хоробрість та відвага. З хмелем порівнюють і молодого парубка, і молодого козака, котрий відважно та винахідливо б'ється з ворогами.

БАРВІНОК - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі.

Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих. Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка. То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями.І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...

/Files/images/74b08a7bd3c1ad8c17b095ea43c151b9.jpg

Серед тваринних символів найулюбленішим є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.

/Files/images/3151004626.jpg

Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

"Журавлі кру, кру,

В чужині умру,

Доки море перелечу,

Крилонька зітру," – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.

З ластівкою пов'язано багато прикмет, повір’їв. Ластівка є символом матері працьовитої, турботливої, люблячої.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей. Він є символом співучості, милозвучності та краси мови нашого народу.

Легенда про вербу та калину

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину – образиш дівчину.
Не рубай вербу – накличеш біду.
/Files/images/1353188630_big_kalyna_z80jg.jpg

Легенда про мову і народну пісню

Існує легенда про те, як одного разу Бог між країнами ділив різні багатства. Всім дісталися якісь скарби. І раптом Бог помітив, як якось невеличка на зріст дівчина в бідному одязі плаче у куточку. Їй нічого не залишалося.

Довго Бог розмірковував, чим допомогти сердешній, що подарувати? І ось нарешті сказав:

— Я знаю, тобі подарую те, що в мене залишилося найдорожчого — пісню!

І пішла дівчина, усміхнена і щаслива, крізь віки із цим скарбом. А була це наша славетна Україна, яку знають у світі як країну, сповнену найніжніших, наймелодійніших, найрізноманітніших пісень

Кiлькiсть переглядiв: 1487

Коментарi