/Files/images/DSC01565.JPG

/Files/images/DSC01568.JPG

Мова наша солов'їна

Солов'їна, мелодійна, ніжна, калинова, рідна, материна - так лагідно і з любов'ю ми говоримо про українську мову.

Мова - одна з характерних ознак нації. Вона виникла з потреби спілкування між людьми. Оскільки творцями мови є люди, вони ж її розвивають і вдосконалюють.

«Найбільше й найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ вкладає і своє давнє життя, свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний).

Мова належить до національного скарбу, який потрібно дбайливо оберігати, розвивати, вдосконалювати.

Тільки звукова мова, мова слів є досконалою формою вираження та формування думки. Розуміння і відчуття слова, знання його синонімів і вміння користуватися ними, потрібні у людському спілкуванні тому, що несхибно виявляють інтелект, освіченість, дотепність того, хто говорить, підвищують ступінь точності, дохідливості, переконливості його вислову.

«Книжки мають свою долю» - говорить давнє латинське прислів'я. Кожне слово також має свою неповторну долю - вважає М. Пилинський - Слово народжується , набуває певного змісту, форми й стилістичного забарвлення, потім не раз змінює їх, входить у літературну мову, виходить з літературного вжитку або й поринає в небуття.

Норми літературної мови не є назавжди визначеними, сталими, незмінними, нони творяться в практиці мовного спілкування, при цьому виникають порушення існуючої норми, з'являються нові мовні норми, добираються відповідні мовні засоби.

Народним педагогом, наставником і вихователем образно назвав рідну мову К. Д. Ушинський. Слово виховує, навчає і розвиває, впливає на емоційну сторону нашого життя. Так неодноразово ми могли спостерігати, як необачне слово може засмутити, принести біль, розачарування і, навіть, вбити людину. І, навпаки, влучно сказане слово може заспокоїти, підбадьорити, розвеселити, принести радість, натхнення, і на думку Г. Косинки: «Слово - це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскраво - гнівно, або ласкаво, спокійніше, з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє й так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає».

Мовлення - це не вроджена функція людини. Адже історії відомі такі випадки, коли людина змалку виховувалась серед звірів. І, ставши дорослою, своїми повадками нагадувала братів наших менших, а мовлення була відсутнього. Вона могла тільки виголошувати звуки подібні до мукання. Всякі спроби навчити дорослу людину розмовляти не дали позитивних результатів.

Її мовленнєвий апарат набув змін, а ті частини кори головного мозку, котрі відповідають за мову, були зайняті на той час іншими функціями.

Відповісти на питання про те, коли і яким чином малюк навчається говорити: правильно, чітко вимовляти звуки, зв'язувати між собою слова, змінюючи їх у роді, числі, відмінку, будувати речення різної складової структури, зв'язано і послідовно висловлювати свої думки, - не можна сказати однозначно.

Мовлення починає формуватися тільки тоді, коли головний мозок, слух, мовноруховий апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку.

Щоб у дитини з'явилась мова і правильно розвивалась, потрібне також мовленне середовище і поява потреби у дитини користуватись мовою, як основним засобом спілкування.

У наш час, коли українська мова перебуває на новому етапі свого розквіту, особливої ваги набуває виховання культури усного мовлення - нього найважливішого засобу людського спілкування. І прищеплювати культуру мовлення слід з перших років життя дитини. Для цього потрібно, щоб діти чули від дорослих зразкове мовлення, яке відповідало б літературним нормам даної мови.

На жаль, треба відзначити, що в нашому регіоні діти чують навколо себе або суржик, або російську мову і порівняно рідко - українську. І немало таких сімей, де батьки розмовляючі кожний на своїй мові і дитина повинна пристосовуватись до двомовності. За таких умов наші діти знаходяться не в найкращому положенні, стосовно мовного оточення, яке накладає певний відбиток на їх мову. Чому педагоги повинні вимогливіше ставитися до своєї мови, бездоганно володіти літературними нормами української мови і пам'ятати, що яскрава, виразна мова дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння та запам'ятовування. Виразність забезпечується інтонацією, що падає мові мелодійності.

Вчитель - логопед радить:

Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

Майте на увазі: основними й провідними співрозмовниками для дитини є мати, батько, дідусь чи бабуся.

Пам'ятайте: ваша мова є для дитини взірцем для наслідування, тому вона має бути чистою, багатою, виразною, чіткою.

Доручайте старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з молодшою дитиною.

Спонукайте малюка до звуконаслідування, до правильного промовляння слів.

Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

Якомога більше залучайте малят до ігор, розповідайте їм казки, розучуйте з ними пісні, скоромовки, вірші.

Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші вислови вашого малюка.

Спонукайте дитину до складання віршів, лічилок, будьте їй у ньому помічниками.

Уважно ставтеся до всіх дитячих запитань.

Ваша відповідь дитині мас бути чіткою, доступною, зрозумілою.

Спонукайте дітей до запитань, виховуйте "чомучок".

Систематично влаштовуйте ігри "у слова".

При нагоді вживайте прислів'я, загадуйте загадки.

Обов'язково пояснюйте кожне незрозуміле дитині слово, у її присутності звертайтеся до словника.


/Files/images/_MG_7082.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 148

Коментарi